України "Про Вищу раду юстиції", вношу пропозицію про прийняття подання про звільнення з посади суддів апеляційного суду Львівської області Петричка П.Ф., Цяцяка Р.П. та Гончарук Л.Я.
Підставою для внесення пропозиції є дані про неналежне виконання суддями Петриком П.Ф., Цяцяком Р.П. та Гончарук Л.Я. своїх службових обов'язків при здійсненні судочинства та грубі порушення вимог чинного законодавства України, які були допущені ними у ході розгляду цивільної справи.
Встановлено, що у провадженні апеляційного суду Львівської області знаходилася цивільна справа № 22ц-2580 за клопотанням Львівського міського голови Садового А. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 листопада 2008 року.
З аналізу фактичних обставин справи вбачається, що 26 листопада 2008 року Галицький районний суд м. Львова задовольнив вимоги позивача у справі за позовом комунального підприємства "Редакція газети Львівської міської ради "Ратуша" до Львівського міського голови Садового Андрія Івановича про захист честі, гідності та ділової репутації.
У зв'язку з неодноразовою неявкою відповідача та його представників у судове засідання, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, цивільна справа про захист честі, гідності та ділової репутації була розглянута Галицьким районним судом м. Львова у порядку глави 8 розділу III Цивільного процесуального кодексу України і за результатами її розгляду було ухвалено заочне рішення суду.
На заочне рішення Галицького районного суду м. Львова Садовим А. було подано апеляційну скаргу, однак за результатами її перевірки 23 січня 2009 року ухвалою судді апеляційного суду Львівської області Шандри М.М. було постановлено ухвалу про відмову у прийнятті апеляційної скарги. Таке рішення було мотивоване тим, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 228 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Згідно з положеннями статей 231, 232 ЦПК України оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення.
Оскільки відповідачем оскаржено заочне рішення до апеляційного суду одразу, без попереднього подання заяви про перегляд такого рішення, то ця обставина і стала підставою для відмови у прийнятті апеляційної скарги до розгляду. Це рішення суду і на сьогодні залишається чинним та не оскаржувалося у касаційному порядку. Отже, відповідачем не було реалізоване його право на оскарження заочного судового рішення у встановленому процесуальним законодавством України порядку.
Після постановлення апеляційним судом Львівської області 23 січня 2009 року ухвали про відмову у прийнятті апеляційної скарги на заочне рішення, відповідачем було подано до Галицького районного суду м. Львова заяву про перегляд заочного рішення. Така заява була залишена ухвалою суду від 27 квітня 2009 року без задоволення, оскільки відповідачем було порушено строки подання заяви про перегляд заочного рішення. Відповідно до положень ч. 2 ст. 228 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Ухвала Галицького районного суду м. Львова від 27 квітня 2009 року також була оскаржена Садовим А. та його представниками до апеляційного суду Львівської області, який за результатами її розгляду 29 травня 2009 року прийняв рішення про відмову у її скасуванні.
Таким чином, на кінець травня 2009 року існували дві ухвали, постановлені апеляційним судом Львівської області, першою з яких (від 23 січня 2009 року) відмовлено у прийнятті апеляційної скарги на заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 26.11.2008 р., а другою (від 29.05.2009 р.) відмовлено у скасуванні ухвали суду першої інстанції від 27.04.2009 р. про відмову в перегляді рішення Галицького районного суду м. Львова від 26.11.2008 року. Жодне з цих рішень апеляційного суду Львівської області не було оскаржене у касаційному порядку, вони набрали законної сили, а тому не могли бути переглянуті апеляційним судом, який їх постановив.
Однак 19.06.2009 року представником відповідача було подано до апеляційного суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення Галицького районного суду м. Львова від 26.11.2008 року. У заяві про поновлення строку як підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження було вказано той факт, що оскаржуване рішення було ухвалене без участі відповідача чи його представника.
Тобто відповідачем знову було неправильно застосовано положення процесуального законодавства, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦПК України, у випадку залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення апеляційному оскарженню підлягає не ухвала суду про залишення заяви без задоволення, а саме заочне рішення суду.
Пленум Верховного Суду України в абзаці 2, 3 пункту 4 Постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" від 24.10.2008 року №12 також вказав, що оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення. В іншому випадку апеляційний суд відмовляє в прийнятті апеляційної скарги на судове рішення. Вирішуючи питання про можливість апеляційного оскарження в загальному порядку рішення, яке визначене судом як заочне, судам необхідно враховувати, що відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є чинними та обов'язковими до виконання на всій території України, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом. Тому особи, які оскаржують таке рішення, мають враховувати, що рішення, яке визначене судом як заочне, повинне оскаржуватися в порядку, встановленому для оскарження заочних рішень.
З наведених вище положень можна зробити висновок, що незалежно від того, вважав відповідач та його представники рішення Галицького районного суду від 26 листопада 2008 року заочним чи ні, при його оскарженні в апеляційному порядку він повинен дотримуватися положень ст. 231, 232 ЦГЖ України.
Однак, незважаючи на пряму вказівку норм ЦПК України щодо порядку оскарження заочного рішення, а також наявність рішення суду, яке набрало законної сили та постановлене з аналогічного питання, колегія суддів апеляційного суду Львівської області у складі Петричка П.Ф., Цяцяка Р.П. та Гончарук Л.Я., за результатами розгляду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 листопада 2008 року, прийняли ухвалу від 17 серпня 2009 року, якою вирішили поновити строк на апеляційне оскарження заочного рішення суду.
Варто зазначити, що відповідно до ч. З ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України, заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку.
В абзаці 2 пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" від 24.10.2008 року №12 також вказано, що клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження відповідно до ст. 296 Цивільного процесуального кодексу України подається разом з апеляційною скаргою через суд першої інстанції. У ньому мають бути зазначені причини пропущення строку на апеляційне оскарження та докази, що підтверджують наявність поважних причин його пропуску.
Однак в заяві представника позивача про поновлення строку на апеляційне оскарження, а також в ухвалі апеляційного суду Львівської області не наведено жодних поважних причин пропущення строку на апеляційне оскарження та доказів, які б підтверджували їхню наявність.
Посилання апелянта на таку причину поновлення строку на апеляційне оскарження, як ухвалення оскаржуваного рішення без відповідача чи його представника не могло використовуватися суддями як підстава для поновлення строку з огляду як на фактичні обставини справи, так і з точки зору положень чинного законодавства України. Так, про існування заочного рішення відповідач знав ще задовго до подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки на момент подання такої заяви вже існували два рішення апеляційного суду Львівської області, постановлені за результатами розгляду скарг відповідача на це заочне рішення. Більш ніж 6-місячний строк між датою винесення заочного рішення від 26.11.2008 року та поданням заяви про поновлення строку на його апеляційне оскарження 19.06.2009 року пояснюється не тим, що відповідач не знав та не міг знати про існування такого заочного рішення, а порушенням ним положень Цивільного процесуального кодексу України та неправильними діями із оскарження такого рішення.
Крім того, сутність заочного судового рішення саме в тому і полягає, що воно виноситься без участі відповідача. Так, відповідно до ч. 1 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Ухвалення Галицьким районним судом м. Львова 26.11.2008 р. заочного судового рішення стало наслідком неналежного виконання відповідачем своїх процесуальних прав та обов'язків щодо участі у розгляді та вирішенні справи судом. Відповідно до положень ч. 3 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
З огляду на наведене, посилання відповідача як на підставу поновлення строку на перегляд заочного рішення лише на факт існування такого заочного рішення виглядає необґрунтованим та таким, що не базується на положеннях чинного законодавства України.
Однак, крім констатації того, "що колегія суддів визнає доводи викладені у заяві підставними та такими, що підлягають задоволенню", інших причин для поновлення строку на апеляційне оскарження в ухвалі апеляційного суду Львівської області від 17 серпня 2009 року не наведено. В ухвалі взагалі не існує аналізу встановлених судом обставин, а також мотивів, з яких суд виходив при задоволенні заяви та їх обґрунтування, що прямо суперечить положенням ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України.
Факт існування на момент розгляду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення двох судових рішень апеляційної інстанції, які набрали законної сили і якими вже вирішувалося питання про оскарження цього ж заочного рішення, суддями апеляційного суду Львівської області Петричком П.Ф., Цяцяком Р.П та Гончарук Л.Я. було проігноровано, незважаючи на повідомлення про це інших учасників судового розгляду.
Колегія суддів апеляційного суду Львівської області в ухвалі від 17 серпня 2009 року обмежилася лише вказівкою, що ухвалу від
27 квітня 2009 року відповідачем помилково оскаржено в апеляційному порядку. Тобто нарахування при розгляді справи наявності судового рішення, яке набрало законної сили і є обов'язковим для виконання на всій території України, а факти, які встановлені таким рішенням мають преюдиційне значення, судді апеляційного суду Львівської області визнали як помилку відповідача.
З тексту офіційного аудіозапису судового засідання також вбачається той факт, що неправильне застосування відповідачем та його представниками положень Цивільного процесуального кодексу України було використано суддями апеляційного суду Львівської області як підстава для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Наведені вище факти переконливо свідчать про те, що судді апеляційного суду Львівської області Петричко П.Ф., Цяцяк Р.П. та Гончарук Л.Я. при здійсненні судочинства ігнорують вимоги закону та Конституції України, свідомо та грубо їх порушують, не беруть до уваги обов'язковість рішень судів, які набрали законної сили і не були скасовані у встановленому порядку, зловживають наданими їм процесуальними правами, що призводить до прийняття завідомо неправосудних рішень, а також до порушення прав сторін на об'єктивний, неупереджений та незалежний розгляд справи.
Статтею 129 Конституції України проголошено, що однією із основних засад судочинства є законність.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про статус суддів", судді зобов'язані при здійсненні правосуддя додержуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ, не допускати вчинків і будь-яких дій, що порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.
Присяга судді вимагає від нього чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим.
Порушення присяги відповідно до ст. 126 Конституції України є підставою для звільнення судді із займаної посади.
Враховуючи викладене, керуючись пунктом 4 статті ЗО, частиною 1 статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" та пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України,
ПРОШУ:
Прийняти подання про звільнення з посади суддів апеляційного суду Львівської області Петричка П.Ф., Цяцяка Р.П. та Гончарук Л.Я. за порушення ними присяги судді.
Член Вищої ради юстиції
В.А. БОНДИК
