ніж людська: вона у них одна на все життя.
Знавці вовчих звичок упевнені: любов вовка не закінчується навіть зі смертю коханої. Навіть знайшовши "іншу дружину", він тужить за першою. Можливо, не варто наділяти звіра нашими відчуттями й проводити паралелі з людськими пристрастями, але не виключено, що вовча душа так само стогне від розлуки. Особливо тоді, коли наближається їхній одвічний ворог - людина, яка, можливо, безповоротно змінила їхнє життя.
Після Різдва у вовків саме час шлюбних ігор і змагань, молоді вовки мають виказати себе вдалими мисливцями й бійцями. Цікаво, що приблизно те саме відбувається й серед людей. Вважають також, що саме в люті морози вовче весілля весну зачинає, нове життя народжується і в стайні, і в барлозі, і люди споконвіку з цього приклад беруть, і свої весілля справляють.
Наприклад, у наших сусідів-білорусів особливо вдалою вважають зустріч із вовком під час весільного кортежу. Так на Поліссі під час вінчання на щастя співають:
Ой, вовче, вовченьку,
Перебіжи доріжечку
Нашому молодому
На щасливу дорогу.
На Поділлі ж ще донедавна мати нареченої виходила зустрічати жениха своєї дочки обов'язково одягнувши вивернутого назовні кожуха і їй тоді співали:
Убралась теща в вовченька,
Хотіла злякати зятенька,
Не хотіла дочки видати...
У російських і білоруських піснях "вовчицею" називають і саму наречену. Зустрічаючи її, у домі нареченого співають:
А привезли, привезли
З темного лісу вовчицю...
Попри те, що у весільній обрядності образ вовка подекуди асоціюють із нареченою та її матір'ю, в інших сферах традиційної культури, здебільшого, простежується чоловіча символіка вовка. Згідно з легендами нашого народу, чоловік, який одягнув жіночий головний убір, лякатиметься вовка, а жінку, що одягнула чоловічого капелюха, лякатиметься худоба. В окремих регіонах образ вовка в певних ситуаціях ототожнюють із символом нареченого. Всі весільні вірування, безумовно, свідчать про дуже тісний зв'язок сіроманця з світом людини. Насправді доля цього звіра складна й драматична. Нині, на щастя, ніхто не піднімає питання про цілковите знищення цього гарного хижака. Всі розуміють, що цей вид надзвичайно цікавий і заслуговує на увагу бодай із огляду на незвичні для іншої звірини звички, диявольську впертість і винахідливість у важкій борні за своє існування. Не даремно ж на флоті бувалих, мужніх традиційно називають "морськими вовками". Неспроста цьому звіру присвятили свої літературні твори Джек Лондон, Сетон Томпсон та Фарли Моует. У багатьох країнах світу, де вовків перевели, нині роблять реальні кроки для повернення сірих у дику природу.
Існують навіть пам'ятники сіроманцям. Так, кілька років тому ідея втілення відомої приказки "Тамбовський вовк тобі товариш!" заполонила думи місцевих скульпторів. І тепер на замовлення Тамбовського лісгоспу просто на узбіччі шосе нині височіє величезний вовк, вирізаний із столітнього дуба. У місцевих молодят уже з'явилася традиція їздити до нього в день весілля, небайдужі до нього і автомобілісти.
Попри все це, у реальному житті не варто аж надто облагороджувати цю тварину. Сіроманець завжди небезпечний, навіть приручений, відтак ризикувати не варто. Відомо чимало спроб зробити з нього "лагідного і ніжного" звіра, які, на жаль, часто закінчувалися трагічно. Вовк завжди залишається вовком.
Матеріал підготував Юрій РУДЕНКО
