воїни, руські дружинники та запорізькі козаки, хоча в багатьох українських родах ще не перервався ланцюжок таємної передачі знань про бойове мистецтво від діда чи батька до сина чи онука. За таких обставин я вирішив детально дослідити бойовий гопак. Зібравши матеріали з цілої України, у 1985 році в місті Львові відкрив експериментальну школу гопака, як бойового мистецтва. Через два роки офіційно заснували “Школу Бойового Гопака”. Напрацьований матеріал систематизовано у книги, які нині є посібниками для учнів. У травні 1996-го у Львові провели перші всеукраїнські змагання із бойового гопака, в яких взяли участь понад 150 учасників. У квітні наступного року відбулися другі всеукраїнські змагання, в яких прийняли участь 8 областей України. В жовтні 1997 року бойовий гопак визнали національним видом спорту, у грудні зареєстрували “Центральну школу бойового гопака”, яка є громадською, позапартійною та позаконфесійною організацією.
— Скільки часу займаєтесь гопаком? Чи опанували інші бойові мистецтва, які саме?
— Уже 43 роки свого життя я присвятив спорту, з яких 35 вивчаю та викладаю бойові мистецтва. Вчителя, як такого, в мене не було. Об’їздив цілу Україну у пошуках старих козаків, від яких і взяв ті знання, які маю нині. Фактично склав усе по частинах. Перш, ніж займатися бойовим гопаком, упродовж 17 років вивчав кіокушин-карате, з них вісім років був сенсеєм. Паралельно з кіокушином вивчав годзю-рю, соне, шотокан-карате, кікбоксинг, джиу-джитсу та айкідо. З початку 80-х років почав досліджувати та систематизувати знання про бойову культуру українців. У тридцятирічному віці почав вивчати народні танці. Саме тоді я зрозумів, наскільки українські танці популярні серед козацтва. Гопак і метелиця, містять у собі дуже багато елементів, не поширених у інших народів і схожих на бо йову техніку — удари ногами у стрибку, присядці чи “павучку”, різноманітні кроки, відбивання, підсікання, “повзунці”, “присядки”, “тинки”, “копняки”... Пізніше ці рухи, належним чином трансформовані до вимог сучасного бойового мистецтва, склали основу технічного арсеналу бойового гопака.
— Якими рисами має володіти людина, аби займатися бойовим гопаком?
— Насамперед, людина має бути патріотом своєї Батьківщини, любити та вивчати своє рідне. Він має чотири напрями розвитку: оздоровчий, фольклорно-мистецький, спортивний напрям і бойовий. Зважаючи на свої можливості та побажання, людина обирає той напрям, який найбільше їй підходить.
— Чому гопак є менш популярним, ніж східні бойові мистецтва?
— Бо в Україні гопак не потрібен нікому, крім українського народу. Держава не виділила на його розвиток жодної копійки. Наприклад, інші країни виділяють кошти на підтримку і розвиток бойових мистецтв.
— На якому етапі розвитку бойовий гопак перебуває тепер, чи збільшується кількість охочих займатися ним?
— Нині бойовий гопак виходить за межі звичайних уявлень про вид спорту чи бойове мистецтво. Бойовий гопак — потужний молодіжний рух, що захоплює і об’єднує українців у всьому світі, незалежно від суспільного стану чи рівня достатку, належності до політичних партій чи віросповідання. Завдяки свідомим українцям, які шанують і люблять свої традиції і попри пропаганду східних мистецтв віддають своїх дітей на гопак, кількість гопаківців збільшується.
— Скільки нині є шкіл козацького гопака в Україні?
— Дуже багато, близько 10 тис.
— Бойовий гопак лише для хлопців чи і для дівчат?
— Звичайно, для дівчат також! У 2002 році відкрили експериментальну секцію “Асгарда” для жіночого бойового мистецтва.
Це мистецтво базується на техніці бойового гопака, але в ньому враховують анатомо-фізіологічні можливості жінки. Дівчата вивчають боротьбу, техніку і тактику ведення бою, володіння різними видами зброї і систему самозахисту.
— Які змагання “гопаківці” проводять між собою, як часто?
— Змагання проводимо між міськими школами, приблизно раз у квартал у приміщенні шкіл, де вчаться наші хлопці. Наприклад, нещодавно проходили двобої між “Жовтяками” та “Соколами” (рівні майстерності). Загалом упродовж 1998 - 2000 років Центральна школа бойового гопака провела 7 чемпіонатів різних рівнів, 8 навчально-вишкільних семінарів, багато показових програм і фестивалів гопака в різних регіонах України.
У вищих навчальних закладах України готують фахівців із бойового гопака. У 2000 році у Дніпропетровській області на базі Дніпродзержинського коледжу фізичного виховання відкрито спеціалізацію „Бойовий гопак”.
— Скільки часу триває навчання?
— Тривалість уроку для дорослих — півтори години, для дітей — година. Система навчання розрахована від 5 до 25 років.
— У яких країнах Ви виступали, а у яких плануєте виступити?
— У 2001 р. створили та зареєстрували Міжнародну Федерацію бойового гопака, яка поширює бойовий гопак за межами країни — у Канаді, Англії, Іспанії, Італії, Португалії та Білорусі. Цього ж року запатентували бойовий гопак, як стиль українського лицарського єдиноборства, методику викладання, навчання та правила змагань, а також слово сполучення та логотип. У жовтні 2001 р. у місті Черджоу, в Південній Кореї, відбувся IV всесвітній фестиваль бойових мистецтв, де збірна України з бойового гопака зайняла третє місце, чим шокувала увесь “світ” бойових мистецтв. Після фестивалю учні школи бойового гопака подарували книгу “Бойовий гопак” до бібліотеки Шаоліня.
— Які плани на майбутнє?
— Плануємо невдовзі поїхати до Польщі та Білорусі. Також основне наше завдання — готувати нові школи.
— Як ставляться до наших “гопаківців” за кордоном?
— Якщо чесно, то відчувається зверхність. Іноземці вважають себе кращими. Та найважче було завоювати довіру у білорусів. Проте нині ми з ними у нормальних відносинах.
— Що скажете людям, які не знають про гопак?
— Українці, вчіться любити своє рідне. Бо тільки та людина, яка щиро любить своє, може полюбити чуже.
Юлія ВІЛЬХОВСЬКА,
фото Юрія ТКАЧЕНКА
