Головна
Володимир Даниленко: "Львів не впускає в себе чужинців"
26.11.2009
Розмова про те, як письменнику вдалося уникнути афери "Еліта-Центру", про зв'язок яскравого макіяжу й бароко, про те, чи є у Львова майбутнє і про багатоликість любові

Новий роман Володимира Даниленка "Кохання у стилі бароко", що вийшов у видавництві "Піраміда", сповнений містики, інтриг, вигаданих і правдивих історій, кохання і смерті. Упродовж однієї ночі скульптури київського Будинку з химерами та інших споруд поблизу розповідають історію фатальної пристрасті - на тлі історій київських будинків і доль реальних і вифантазуваних киян. Сюжет роману побудований на розв'язуванні кросворду. Саме з нагоди виходу роману "Кохання в стилі бароко" "Ратуша" запросила до розмови Володимира Даниленка - автора "Міста Тіровиван", "Сну із дзьоба стрижа", "Лісоруба в пустелі", "Газелей бідного Ремзі", антологій сучасної української прози ("Квіти в темній кімнаті", "Опудало", "Вечеря на дванадцять персон"), автора і продюсера конкурсів сучасного українського роману "Золотий бабай" і "Коронація слова".

- Кому варто було б читати Ваші твори? Хто їх читає?


Новини   |  Соціум  |  Кримінал  |  Культура   |   Спорт   |   Репортаж   |   Дикий світ
- Основний мій читач - жіноча аудиторія віком від двадцяти п'яти до п'ятдесяти років. Якщо узагальнити портрет моєї читачки, то це приблизно жінка з вищою освітою, яка шукає себе в цьому світі, помиляється, розчаровується, але при цьому не втрачає смак до життя. Звісно, серед моїх читачів є й чоловіки, які здебільшого люблять мою сатиру. "Дзеньки-бреньки", наприклад, чи "Газелі бідного Ремзі". Але чоловіки читають художньої літератури менше за жінок. І ця тенденція характерна для всього світу. Література - жіночого роду, вона більше пов'язана з психологією жінки, тому письменник-чоловік відчуває жінку краще, ніж просто чоловік.

"Сучасне суспільство бароко - коли Бог і диявол сидять за одним столом"
- У романі "Кохання в стилі бароко" почуття між чоловіком і жінкою подаєте через естетику бароко, для якої характерне поєднання раціоналізму і містики, комічного і трагічного, життя і смерті. Вважаєте, українцям і нині притаманне барокове світовідчуття?

- В Європі модне в певний період бароко згодом витіснили більш прагматичні й раціональні естетики. В Україні і Латинській Америці бароко залишилося значно довше і зі суто декоративного мистецтва перетворилося на стиль мислення, пустивши корені в національний світогляд. У Латинській Америці відгомін бароко відчувається в карнавалах, у традиції військових диктатур, у синтезі креольської і християнської культур. В Україні бароковість простежується в поєднанні язичництва і християнства, в театральній патетиці влади, у дефіциті відвертості в мистецтві, у традиції яскравого макіяжу й одягу в українських жінок, чого ви не побачите на вулицях західноєвропейських міст, у любові до пишних бенкетів і фуршетів. Бароко - це відчуття химерності, ілюзорності світу, яке видається за реальність. Поза системою бароко українська дійсність не піддається аналізу. Сучасне суспільство бароко - коли Бог і диявол сидять за одним столом і зневажають усіх навколо себе. Для людини бароко характерне дивовижне поєднання контрастів.

- Вважаєте себе людиною бароко?

- Я відчуваю себе більше людиною необароко, що характерно для світовідчуття кінця двадцятого століття, коли в повітрі витали апокаліпсичні настрої і на горизонті не було видно авторитетних поводирів, які б вказали, в якому напрямку рухатися.

"В літературу читач має входити, щоб очиститися, а не забруднити душу і голову"
- Наскільки, на Вашу думку, література близька до життя?

- В античній літературі поведінку людини пояснювали волею богів, у середньовічній - християнськими заповідями, у сучасній літературі - волею самої людини або збігом обставин. Але сучасне життя виявляється складнішим за романи Достоєвського, тому тверезомислячі читачі розуміють, що література й життя - паралельні світи.

- Що література може нині дати читачеві?

- Справжня література має показати, що людина - не безнадійна істота. Я проти бруду в літературі. Бруду вистачає в житті. В літературу читач має входити, щоб очиститися, а не забруднити душу і голову. Кожен талановито написаний твір, у якому є благородні герої, чистота почуттів, легкий невимушений гумор завжди будуть цікаві читачеві - незалежно від кордонів і його національності. Тому коли мене запитують, що може зацікавити в українській літературі закордонних читачів, я відповідаю, що світові треба показувати свої достоїнства, а не зіпсованість. Світ не хоче заразитися нашим цинізмом, підступністю, лицемірством.

"Любов і підносить, і позбавляє свободи"
- "Будь-яка жінка, з якою живе чоловік, обмежує його свободу... Кожна жінка - пастка для чоловіка". Це цитати з "Кохання у стилі бароко". Чи відповідає вона Вашим особистим переконанням? Якщо так, то чи уникнули Ви цієї пастки?

- У романі "Кохання в стилі бароко" я намагався показати, що кохання - не лише задоволення, яке дарують одне одному чоловік і жінка, а постійна боротьба за свої почуття і за право бути собою. І це переконання я підтверджував, коли переживав пристрасті, схожі до тих, які були між Маринчук і Колядевичем. Любов завжди багатолика. Є в ній те, що людину підносить, і те, що позбавляє її свободи, є в ній ніжність і жорстокість, захоплення і розчарування. Хто переживав хоч раз велику пристрасть, той бачив усі лики любові зі сценами ревнощів і брутального поводження одне з одним. Колядевич у романі теж переживає несамовиті ревнощі. Почуття приниженого власника розгорілися в ньому, коли Юлія Маринчук запросила його до себе додому, щоб він побачив її в ліжку з незнайомим чоловіком. Таким чином вона намагалася довести, що не його власність і що в будь-який момент може від нього піти. Цей вчинок був розрахований на те, щоб пробудити в ньому ревність і змусити страждати. Жінки більш одержимі й жертовні в своїх почуттях і більше за чоловіків здатні полюбити свою ілюзію.

"У Львова немає майбутнього..."
- У "Коханні в стилі бароко" події обертаються навколо київської архітектури і ландшафту. Як би Ви порівняли містику Києва і Львова?

- Я б сказав, що Київ і Львів дуже не схожі між собою. Львів - герметичне, закрите місто, яке не впускає в себе чужинців. Натомість Київ - відкрите місто, яке впускає в себе чужинців і живиться їхньою енергією. Львів інтимний і заслуханий у свою історію. У нього немає майбутнього, він живе минулим. Київ схожий на дволикого Януса, одне обличчя якого повернуте в минуле, а друге - в майбутнє. І це робить його вічним містом. Містика Львова має здебільшого християнську природу. Вона тонка і духовна. Містика Києва більш язичницька і земна. В жодному місті світу ви не знайдете стільки професійних ворожок і оракулів, як у Києві. Київські газети забиті їхньою рекламою. У давніх хроніках Київ вважали відьомським містом. Більшість колишніх і сучасних київських містиків тільки прикриваються християнськими атрибутами, а насправді використовують дохристиянські практики.

- Чи зважаєте у своєму житті на містичні знаки? І чи прислуховуєтеся до порад внутрішнього голосу?

- У моєму житті було багато ситуацій, які не піддавалися законам здорового глузду. Іноді я діяв усупереч логіці, бо відчував, що так має бути. А згодом виявлялося, що саме такий крок був єдино правильним. Тому важливо не скалічити свій внутрішній голос і жити з ним у згоді. Чотири роки тому близькі люди вмовили мене купити квартиру в "Еліта-Центрі". Я прийшов у фешенебельний офіс на Подолі, оздоблений дубом і шкірою. Переді мною сиділа класична бізнес-вумен і, наче колоду карт, розкладала проекти помешкань.  Що довше я її слухав, то більше вона мене насторожувала. Хоча не міг зрозуміти, що мені в ній так не подобалося. Говорила професійною мовою, і її аргументи були цілком резонні. Дивна атмосфера цього офісу, насторожені погляди менеджерів і якісь ледь вловимі, але незбагненні деталі підказували мені, що звідси треба тікати. Та після вмовлянь близьких мені людей, найбільшим аргументом яких було те, що в цьому будинку купують нерухомість знайомі політики, я дав завдаток, а решту мав принести в понеділок. Однак мої сумніви тільки посилилися. Попросив менеджера показати на карті місце майбутньої забудови. Обійшовши зарослий деревами п'ятачок, затиснутий будинками, зауважив, що на такому майданчику можуть будуватися лише божевільні. Тож вирішив про все розпитати місцевих мешканців. І коли мені пояснили, що після протестів мешканців навколишніх будинків на цьому місці вже нічого не будуватимуть, через знайомих із податкових органів навів довідки про "Еліту-Центр", і мені порадили не зв'язуватися з цією організацією. Щоб забрати свій завдаток? довелося пускати в хід знайомства і винахідливість. А через кілька місяців вибухнув скандал, пов'язаний з "Елітою-Центр". Так що не варто ігнорувати нашіптувань свого внутрішнього голосу...

Розмовляла Наталя ДУДКО