- Якось, - розповідає п. Ольга, - приходжу в суд на 9.30, як вказано в повістці, сідаю в коридорі та чекаю на суддю. В цей час у приміщенні пусто, є тільки черговий міліціонер, але ось з'явився суддя. Він проходить повз мене до свого кабінету і раптово як вигукне: "Це ти мені бананові шкірки на ручку почепила?! Пороблено!!!" Хіба це не наклеп, - бідкається жінка, - адже бананові шкірки це технологія "Вуду", ну, звідки її мені знати?"
Ми не втомлюватимемо читача всіма юридичними перипетіями, що відбувалися далі з цією справою, однак звернемо увагу на той факт, що у листопаді 2008 р. на захист інтересів малолітньої дитини Львівська обласна прокуратура подала скаргу до обласного апеляційного суду. Сама ж справа нині на розгляді в іншого судді Личаківського райсуду - п. Леньо. І ось 10 липня 2009 р. п. Ольга вкотре прийшла поцікавитися, коли буде передана на розгляд суду вищої інстанції апеляція прокуратури. Далі, розповідає скаржниця, події розгорталися так:
- Я стояла в коридорі, а суддя Мартинишин у цей момент вийшов із залу судових засідань і, побачивши мене, сказав: "Чого ти сюди ходиш? Твоя справа ніколи не буде розглянута, і ніхто тобі не допоможе"! Я пішла за ним, щоб він пояснив, чому? Однак, коли я переступила поріг його кабінету, він штовхнув мене, потім вдарив кулаком і ще й дверима, оскільки я стояла на порозі. Я впала в коридор, моя перелякана дитина заплакала, а черговий міліціонер став між мною та дверима. Після цього я подала заяву в міліцію на неправомірні дії п. Я. Мартинишина, отримала скерування на медичну експертизу, де і був складений акт про отримані мною тілесні ушкодження. Наразі чекаю результатів розслідування".
Суддя Ярослав Михайлович Мартинишин має з цього приводу зовсім іншу точку зору і на розмову з журналістом запросив ще трьох свідків події, якими були секретар судді, сержант МВС і представник прокуратури.
- Я довго слухав цю справу, - пояснив суддя, - адже відповідач перебував за кордоном, у Молдові. Хотів розібратися в усьому і навіть у якийсь момент почав вірити позивачці, однак для об'єктивності треба було пройти генетичну експертизу дитині та відповідачеві. Я п'ять разів призначав проведення цієї процедури, але вона є платною, а п. Назарко не мала можливості чи не хотіла оплатити. Без висновків генетичної експертизи на підставі зібраних доказів, задовольнити її позов я не міг. Коли позивачка відчула, що її позиція та докази не переконують суд у тому, що вона права, то почала у перервах між судовими засіданнями вчиняти на мене тиск, влаштовувати скандали в коридорі.
- Так, це правда, - підтвердив сержант, - за останні чотири роки ми кілька разів з цього приводу складали протоколи на п. Назарко, але не пускали їх у хід, бо шкодували маленьку дитину, знаючи, що п. Ольга не має грошей для сплати адмінштрафу.
- Крім того, - вів далі суддя, - ця жінка почала наводити на мене чари: шкірки вішала на дверну ручку мого кабінету.
Служитель Феміди підняв на журналіста очі і, побачивши, що я не можу стримати усмішки, докірливо промовив:
- Це серйозно, до речі не тільки шкірки, а й землю з могил підсипала в суді, мертвою водою її сприскувала. В мене після цього жінка захворіла, та так, що мусили везти до знахаря - віск зливати.
Такий дилетантський, на мій погляд, підхід до чаклунства, викликав у мене щиру усмішку, яку, попри всі свої зусилля, не міг згасити. Присутні вирішили, що журналіст надто іронічно ставиться до сказаного, захитали головами на підтримку судді, а пан прокурор, своїм менторським тоном зрік: „Це не завжди буває смішно...".
Зрозумівши, що від реального, юридичного вирішення питання ми поволі втягуємось і в загадковий потойбічний світ, я, аби не виглядати невігласом, поцікавився: „А глинку вона до землі замішувала? - і, не дочекавшись відповіді, додав, - як із глинкою, то і мертвої води не треба. Достатньо тією, що з крана, полити".
У кімнаті на мить запанувала тиша... І тоді автор голосом, схожим на прокурорський, промовив: "Горе тому, хто необережно ступить на "пороблене"! Він може так гепнутись..." Суддя з прокурором перекинулися поглядами, а мені на долю секунди здалося, що я, як екстрасенс, почув їхню німу репліку: „А журналіст - шаман, однако".
На превеликий жаль, потойбічні сили щораз частіше починають втручатись у наше повсякденне життя, інакше як пояснити, що апеляційна скарга прокуратури, згідно з відповіддю від 23.04.2009 р. за підписом прокурора Н. Синишин, скерована в Личаківський районний суд ще 20.11.2008 р., не на-дійшла до адресата ще й нині? Це підтверджує відповідь, надана п. О. Назарко головою Личаківського суду п. Горецьким від 03.06.2009 р. № 2-1/05, де зазначено, що апеля-ційна скарга прокуратури в інтересах О. Назарко до суду не надходила. Так хто ж таки винен у поневіряннях жінки: недбалі працівники, корупціонери, що засіли у судах та прокуратурі, чи все ж таки мертва вода на могильній землі?
Віктор ЧАРНОМСЬКИЙ
