Гуцули не шейхи, хоча теж ходять по нафті

Ми живемо у дуже дивному світі стереотипів, хибних уявлень про ті чи інші явища. Лише історичні джерела допома-гають встановити істину. Традиційно вважають, що Гуцульщина -- передовсім чудовий край для ідеального відпо-чинку, край майстрів народної творчості та цікавих легенд. Водночас, як це не парадоксально, ми мало знаємо про історичне минуле цього закутка України.

Кілька років тому, вивчаючи Гуцульщину, знайшов лісове джерело, розташоване обабіч дороги Коломия -- Космач. Із джерела на поверхню пульсувала масляниста, в'язка рідина темного кольору з виразним запахом нафти. "Та це, пане, -- пояснив 85-річний Юрій Палійчук, -- ропа (так гуцули традиційно називають нафту, -- прим авт.). Я пам'ятаю, що в роки війни у селі була дистилярня, тобто нафтоперереробний заводик. А в лісах було чимало нафтових свердловин".

Доктор геологічних наук Віктор Огоноченко, який багато років досліджує природні ресурси Карпатського регіону розповів мені таке: „На початку вересня 1899 року з глибини 500 метрів свердловини № 3 Вольського та Одриховського в Космачі вдарив потужний фонтан нафти. Довелося навіть телефонувати до Коломиї, аби привезли ємкості на сировину.

Хочеться зазначити і такий факт: майбутні нафтопромисловці володіли чудовим даром передбачення, що в землі ховаються дуже цінні природні копалини. Задовго до промислової розробки нафтових пластів, вони активно почали скуповувати земельні ділянки у тутешніх селян. Так, 18 березня в Космачі на теренах нафтової спілки Вольського та Одриховського закінчено прохід нафтової свердловини № 13 глибиною 600 метрів. Глибше нафтовики бурити не могли, бо не дозволяв технічний стан. Денний наплив нафти з пробуреної свердловини становив 25 барилок. Тоді фахівці стверджували, що потрапили на перспективну нафтову зону. Власники довколишніх дільниць -- пани Тадеуш Зима і Тадеуш Букоємський -- теж мали намір розпочати експлуатацію своїх теренів". „Одночасно французька нафтова компанія, яка закупила в Східниці і Космачі землі, -- продовжує далі Віктор Огоноченко, -- теж будувала чималенькі плани, а саме розпочати на них нове буріння, оскільки їх остаточно визнано, як перспективні".

На початку 90-х років минулого століття Марта Кузьма, що є офіційним представником нафтовидобувної компанії "Едмонтон Ойлс Стандарт" в Україні, мала свою концепцію розробки нафтовидобувних родовищ на Прикарпатті. Представники компанії побували на Гуцульщині і запропонували навіть новітню систему буріння нафтових пластів. Проте з невідомих причин Україна відмовилася від запропонованої їй допомоги. А жаль… Можливо, подальша розробка глибин "чорного золота" хоч трохи би зменшила нашу залежність від експорту нафти з Росії. Відомо також, що не до кінця вичерпано газонафтові свердловини на околицях Надвірної, натомість тутешній нафтопереробний завод цілком залежить від російського "чорного золота".

Сьогодні, щоправда, постає проблема. Що вигідніше: вкладати капітали у розвиток рекреаційного бізнесу, чи закопувати їх у землю? Обидві пропозиції мають своїх прихильників та опонентів. Утім, майбутнє покаже… Можливо, гуцули і справді відчують себе "арабськими шейхами", які ходять по "золоту" і навіть не здогадуються про це.

Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБ'ЯК