Мистецтво, болісне й емоційне

Перформенс польської мисткині Анни Бєрнацької "Волання" в галереї "Дзиґа" був дуже емоційним - і самим дійством, і тим, що відбувалося навколо. Серед тих, хто конечно хотів спостерігати за драматичним трактуванням становища жінок у нинішньому світі, була і львівська бабця. Оскільки людей зібралося чимало, працівники галереї переповідали їй те, що бачили: що Анна проколює шкіру голками від шприців, які нитками з'єднані з червоними трояндами. Тоді роздає квіти глядачам, з якими тепер з'єднана тонкими нитками, і відходить від них. Потім польською, українською й англійською мовами просить їй допомогти - і це звучить як справжнє волання про допомогу, бо деякий час ніхто не відгукується, аж поки вона не звернулася персонально до львівського фотомитця Олега Огородника. Далі мисткиня голками проколює червоні яблука, які фотограф приніс на її прохання, а на тілі залишаються червоні сліди...

"Волання", яке авторка характеризує як своє "суб'єктивне бачення стану жінок в усьому світі", адже "тягар суспільної вимоги постійно бути несказанно красивою для жінки стає хворобою", передувало відкриттю виставки молодого талановитого львівського художника й перформера Володимира Топія "Supermarket-2.Периферія" - експозиції, що апелює насамперед до наших емоцій.

Автор пропонує для огляду авторські живописні полотна (фактурні портрети, стилізовані "килимки"), сучасні "ікони" - гламурні жіночі обличчя на дереві, автентичні вишивки (характерні для 60-х років минулого століття у селах Львівщини), дитячі забавки... "Я фіксую свої враження - найбільше, напевно, тут вражень медійних. Тобто усе те "сміття", яке проникає в голову, я "викидаю" в живописі в кольоровій масі. Щодо вишивок, то це роботи, які пам'ятаю з дитинства - їх колись вишивала моя бабця. І вони своєю справжністю творять контраст до супермаркетівської безликості", - розповів "Ратуші" Володимир Топій. І додав, що така виставка для нього - самолікування, намагання осягнути зрозуміти себе: "Коли привіз роботи в галерею, то для мене самого було несподіванкою, що вони саме так виглядають. Бачу, що вдалося, чого не вдалося, і мені самому з себе приємно. Я до кінця не розумію світ і не хочу його візуально розуміти, намагаюся осягнути самого себе всередині. Це найважливіша проблема для людини".

Наталя ДУДКО, фото автора