Попри те, що "завжди є слухачі захопливих історій мандрівників та винахідників, завжди є ностальгія за минулим", Лінда Ласкі Марковіч пропонує погляд на цю сакральну місцевість не тільки крізь призму минулого, не тільки через "міста і храми, де патина часу залишила своє непереконливе тавро", а й через відкриту для себе "близькість чоловіків та жінок, що мешкають за кілька метрів від того чи того місця. Чоловіки, які працюють, жінки, які готують, собаки, які не гарчать, півні, які співають зранку, щоб розбудити дітей до школи".
На світлинах - світ давніх богів і тих, хто нині живе поруч з місцем, де "Бог щедрий, заспокоює спрагу, уквітчує поля", "Носатий бог Кукулькан нам дарує воду", "Кам'яний чоловік охороняє місце", а "Дерево відкривається"... Історії смертних минають на тлі історії вічної. Окрім пам'яток архітектури, Лінда Ласкі Марковіч фіксує у фотокадрах дітей в автентичному національному вбранні, проникливих підлітків, дорослих - за роботою й на відпочинку.
Дослідниця акцентує, що, прийшовши як "інша", відкриває людей, які відрізняються від неї, і дізнається про цей новий світ, який хочеться назвати "інакшим". А водночас "люди сьогодні, як і раніше, коли існували на цих давніх горизонтах, зберігають свою подвійність: природа-культура, біологія-суспільство, тіло-розум, добро-зло, дух-матерія... Ці місця є частиною минулого світу, але одночасно вони перебувають у теперішньому часі, у XXI столітті, де сучасна людина, як і наші діди та прадіди, розділяє повсякдення, власний спосіб розуміти світ між минулим, сьогоденням і майбутнім, де її попередники, як і вона, мали основні та органічні знання про розмноження, сексуальність, еротику, красу. І чому, зрештою, не сказати про неспокій та страх - такі далекі й водночас такі близькі?".
Наталя ДУДКО
