Поет у "місті неантоничів і нечубаїв"

"Модератор літературних зустрічей у "Кабінеті" справді пише вірші" - так анонсували презентацію третьої збірки Юрія Кучерявого "Пам'ять і місце", що вийшла в серії "Зона Овідія" у київському видавництві "Факт". Віктор Неборак, представляючи поета Юрія Кучерявого, назвав його вірші медитативно-інтелектуальними, такими, що перебувають на іншому полюсі (який почався з творів Остапа Сливинського) від значного пласту сучасної поезії, особливо молодої, у якій багато брутального. Юрій Кучерявий так окреслив своє ставлення до поезії: "Я естет. Хочу, щоб моя поезія була красива, для мене це важливо. Поезія для мене - естетика, але не в примітивному, сплющеному значенні, а як безпосередній вияв назовні затемненого, прихованого, як океанічний вибух".

Щодо контексту, у якому говорили про творчість поета, то Віктор Неборак назвав Ігоря Калинця, Тараса Чубая, Олега Лишегу. Саме Ігор Калинець приніс упорядникові серії "Зона Овідія" Тарасові Федюку збірку Юрія Кучерявого. А Олег Лишега написав до книжки післямову "Причетний", у якій зокрема зазначив: "Поет теж має кілька своїх улюблених масок: тепер він майже П'єрро: а як інакше вижити над мертвою річкою? - питаються його очі під маскою. Місто неантоничів і нечубаїв.. Але я тут.. І куди відпливати, в яку Візантію чи Рим за тими дивними відлуннями.. А якщо відпливеш - то можна і розминутися?". А на презентації розповів про свої зустрічі з Юрком, "таким Кучерявим", що

мігрує від "Дзиги" до "Кабінету" своєю траєкторією; про те, як йому читали вірші Юрія, і він відчував недосяжну гармонію; про "бібліофіла Кучерявого і бібліофага Лишегу".

Саме "Книга Лева" Богдана-Ігоря Антонича є улюбленою натепер книгою для автора "Пам'яті і місця": це космос мови, з якого поет може черпати, коли "потребує естетичних виходів".

Про себе та інших у контексті поетичної творчості Юрій Кучерявий висловився так: "Хотів би думати, що я - один з ряду, що я танцюю в колі. Я не маю страху неоригінальності, хоча й прагну висловлюватися по-своєму".

Наостанку - шматок "кучерявого" вірша "Лущення гороху": "Адже можна його рвати просто з куща і їсти повністю, / Пересвідчуючись, що знову потрібно розділяти - / Часто відщеплюючи і випльовуючи з рота тверду плівку, з одного, / І розуміючи, з іншого боку, що все, налите соком, врешті гірке, / Бо найсолодше тисячу років всихає, як лопатки, / Коли стручок дозріває, готуючи насіння до продовження себе".

Наталя ДУДКО