Шановна Лідіє Павлівно!
У провадженні Апеляційного суду Львівської області була цивільна справа № 22ц-2580 за клопотанням Львівського міського голови Садового А. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Галицького районного суду м. Львова від 26.11.2008 року.
При розгляді цієї справи судді Апеляційного суду Львівської області Петричко П.Ф., Цяцяк Р.П. та Гончарук Л.Я. допустили низку порушень чинного законодавства України, які свідчать про наявність у їх діях ознак дисциплінарного проступку.
Так, 26 листопада 2008 року Галицький районний суд м. Львова задовольнив вимоги позивача у справі за позовом комунального підприємства "Редакція газети Львівської міської ради "Ратуша" до Львівського міського голови Садового Андрія Івановича про захист честі, гідності та ділової репутації.
У зв'язку з неодноразовою неявкою відповідача та його представників у судове засідання, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, цивільна справа про захист честі, гідності та ділової репутації була розглянута Галицьким районним судом м. Львова у порядку глави 8 розділу ІІІ Цивільного процесуального кодексу України і за результатами її розгляду було ухвалено заочне рішення суду.
На заочне рішення Галицького районного суду м. Львова Садовим А. було подано апеляційну скаргу, однак за результатами її перевірки 23 січня 2009 року ухвалою судді Апеляційного суду Львівської області Шандри М.М. було постановлено ухвалу про відмову у прийнятті апеляційної скарги. Таке рішення було вмотивовано тим, що, відповідно до вимог ч. 1 ст. 228 ЦПК України, заочне рішення може переглянути суд, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Згідно з положеннями статей 231, 232 Цивільного процесуального кодексу України оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення.
Оскільки відповідачем оскаржено заочне рішення до Апеляційного суду одразу, без попереднього подання заяви про перегляд такого рішення, то це і стало підставою для відмови у прийнятті апеляційної скарги до розгляду. Це рішення суду нині залишається чинним і його не оскаржували у касаційному порядку.
Таким чином, у результаті елементарного незнання положень цивільного процесуального законодавства України відповідачем і його юристами не було реалізоване його право на оскарження заочного рішення суду у встановленому чинним законодавством України порядку.
Після постановлення Апеляційним судом Львівської області 23 січня 2009 року ухвали про відмову у прийнятті апеляційної скарги відповідачем було подано до Галицького районного суду заяву про перегляд заочного рішення. Така заява, звичайно ж, була залишена ухвалою районного суду від 27 квітня 2009 року без задоволення, оскільки відповідачем було порушено строки подання заяви про перегляд заочного рішення, які, відповідно до ч. 2 ст. 228 Цивільного процесуального кодексу України, становлять 10 днів із дня отримання його копії. Ухвала від 27 квітня 2009 року також була оскаржена Садовим А. та його представниками до Апеляційного суду, який, за результатами розгляду 29 травня 2009 року, прийняв рішення про відмову в її скасуванні.
Отже, вже у травні 2009 року існували дві ухвали, постановлені Апеляційним судом Львівської області, де першою - від 23 січня 2009 р. відмовлено у прийнятті апеляційної скарги на рішення Галицького районного суду від 26.11.2008 року, а другою - від 29.05.2009 року відмовлено у скасуванні ухвали суду першої інстанції від 27.04.2009 року про відмову в перегляді рішення Галицького районного суду від 26.11.2008 року. Жодне з цих рішень не було оскаржено у касаційному порядку, вони набрали законної сили, а тому не могли бути переглянуті Апеляційним судом, який їх постановив.
Однак 19.06.2009 року представником відповідача було подано до суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Галицького районного суду м. Львова від 26.11.2008 року. У заяві про поновлення строку як підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження апелянт зазначив ту обставину, що оскаржуване рішення було ухвалено без відповідача чи його представника.
Отже, і у цьому випадку відповідачем було допущено порушення положень чинного законодавства України, оскільки, як вже зазначалося вище, відповідно до ч. 4 ст. 231 Цивільного процесуального кодексу України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення апеляційному оскарженню підлягає не ухвала суду про залишення заяви без задоволення, а саме заочне рішення суду.
Пленум Верховного Суду України в абзаці 2, 3 пункту 4 Постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" від 24.10.2008 року № 12 також вказав, що оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення. В іншому випадку Апеляційний суд відмовляє в прийнятті апеляційної скарги на судове рішення. Вирішуючи питання про можливість апеляційного оскарження в загальному порядку рішення, яке визначене судом як заочне, судам необхідно враховувати, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є чинними та обов'язковими до виконання на всій території України, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом. Тому особи, які оскаржують таке рішення, мають враховувати, що рішення, яке визначене судом як заочне, повинне оскаржуватися в порядку, встановленому для оскарження заочних рішень.
З наведеного можна зробити висновок, що незалежно від того, вважав відповідач і його представники рішення Галицького районного суду від 26 листопада 2008 року заочним чи ні, при його оскарженні в апеляційному порядку він повинен дотримуватися положень ст. 231, 232 Цивільного процесуального кодексу України.
Однак такий правовий нігілізм із боку Львівського міського голови А.Садового та його представників знайшов підтримку у суддів Апеляційного суду Львівської області Петричка П.Ф., Цяцяка Р.П. і Гончарук Л.Я., які за результатами розгляду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 листопада 2008 року прийняли ухвалу від 17 серпня 2009 року, якою вирішили поновити строк на апеляційне оскарження заочного рішення суду.
Насамперед потрібно зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України, заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо Апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку.
В абзаці 2 пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" від 24.10.2008 року
№ 12 також зазначено, що клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження відповідно до ст. 296 Цивільного процесуального кодексу України подається разом із апеляційною скаргою через суд першої інстанції. У ньому мають бути зазначені причини пропущення строку на апеляційне оскарження та докази, що підтверджують наявність поважних причин його пропуску.
Разом з тим ні в заяві представника позивача про поновлення строку на апеляційне оскарження, ні в ухвалі Апеляційного суду Львівської області не наведено жодних поважних причин пропущення строку на апеляційне оскарження та доказів, які б підтверджували їх наявність.
Посилання апелянта на таку причину поновлення строку на апеляційне оскарження, як ухвалення оскаржуваного рішення без відповідача чи його представника, не є вагомою причиною поновлення строку з огляду і на фактичні обставини справи, так і з точки зору положень чинного законодавства України.
Насамперед потрібно зазначити, що про існування заочного рішення відповідач знав ще задовго до подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки на момент подання такої заяви вже існували два рішення Апеляційного суду Львівської області, постановлені за результатами розгляду скарг відповідача на таке заочне рішення. Понад шестимісячний строк між датою винесення заочного рішення від 26.11.2008 року та поданням заяви про поновлення строку на його апеляційне оскарження 19.06.2009 року пояснюється не тим, що відповідач не знав про існування такого заочного рішення, а елементарним незнанням положень ЦПК України та неправильними діями з оскарження такого рішення.
Крім того, сутність заочного судового рішення саме в тому і полягає, що його виносять без участі відповідача. Так, відповідно до ч. 1 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, ухвалення заочного судового рішення Галицьким районним судом стало наслідком неналежного виконання відповідачем своїх процесуальних прав та обов'язків щодо участі у розгляді та вирішенні справи судом. Відповідно до положень ч. 3 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Саме з огляду на наведене, посилання відповідача як на підставу поновлення строку на перегляд заочного рішення лише на факт існування такого заочного рішення виглядає необґрунтованим, позбавленим логіки та таким, що не базується на положеннях чинного законодавства України.
Однак, крім констатації того, "що колегія суддів визнає доводи викладені у заяві підставними та такими, що підлягають задоволенню", інших причин для поновлення строку на апеляційне оскарження в ухвалі Апеляційного суду Львівської області від 17 серпня 2009 року не наведено. В ухвалі взагалі не існує аналізу встановлених судом обставин, а також мотивів, якими суд керувався при задоволенні заяви та їх обґрунтування, що прямо суперечить положенням ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України.
Факт існування на момент розгляду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення двох судових рішень апеляційної інстанції, які набрали законної сили і якими вже вирішувалося питання про оскарження цього ж заочного рішення, суддями Апеляційного суду Львівської області Петричком П.Ф., Цяцяком Р.П та Гончарук Л.Я. було проігноровано, незважаючи на повідомлення про це інших учасників судового розгляду.
Колегія суддів Апеляційного суду Львівської області в ухвалі від 17 серпня 2009 року обмежилася лише вказівкою, що ухвалу від 27 квітня 2009 року відповідачем помилково оскаржено в апеляційному порядку. Тобто неврахування при розгляді справи наявності судового рішення, яке набрало законної сили і є обов'язковим для виконання на всій території України, а факти, які встановлені таким рішення мають преюдиційне значення, судді Апеляційного суду Львівської області "списали" на помилку відповідача.
Із тексту офіційного аудіо-запису судового засідання також вбачається той факт, що незнання відповідачем і його представниками положень Цивільного процесуального кодексу України було використано суддями Апеляційного суду Львівської області як підстава для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Наведені вище обставини дають підстави для висновку, що колегія суддів Апеляційного суду Львівської області у складі Петричка П.Ф., Цяцяка Р.П. та Гончарук Л.Я., свідомо порушуючи норми чинного законодавства України, не беручи до уваги обов'язковість рішень інших судів, які набрали законної сили і не скасовані у встановленому порядку, зловживаючи наданими їй процесуальними правами, постановила на користь Львівського міського голови Садового А. завідомо неправосудну ухвалу від 17.08.2009 р.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус суддів", судді зобов'язані при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ, не допускати вчинків і дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у їх об'єктивності, неупередженості та незалежності.
Присяга судді вимагає від нього чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим.
Відповідно до положень Закону України "Про Вищу раду юстиції" та Закону України "Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України", подання про звільнення судді з посади може бути прийнято на пропозицію члена Вищої ради юстиції.
У зв'язку з наведеним прошу Вас провести перевірку відповідності закону дій суддів Апеляційного суду Львівської області Петричка П.Ф., Цяцяка Р.П та Гончарук Л.Я. та за результатами такої перевірки, у разі підтвердження фактів порушення ними присяги судді, внести пропозицію щодо прийняття Вищою радою юстиції України подання про їх звільнення із займаної посади.
З повагою, народний депутат
Валентин Дубіль
