пристойно вбрані, розмовляють про політику, ціни на продукти та виставки одягу, поводяться дружньо і стримано, кажуть "прошу" і "будь-ласка". Та щойно прибуває Лаз-івський, часів розквіту комунізму автобус, люб'язні розмови різко вщухають, і тихий польський автовокзал стає схожим на базар. Жіночки пхаються одна наперед другу, а люб'язні слова змінюються фразами а-ля "посунься, чого стала, як корова" та "сама така". Конкуренція, на жаль, бере своє - адже кожній із них треба зайняти якомога більше місця і якомога зручніше запхати під крісла свої торби.
Зацофані, затерті жиром і брудом штори і крісла відразу промовляють - автобус їде у східному керенку. І може, в такий момент могло би стати дуже боляче за рідну державу, де не спромоглись навіть випрати штори із автобусів міжнародного сполучення, однак, гамір в салоні не дає змоги зануритися в печальні думки. Складається враження, що на ті п'ятнадцять хвилин, доки триває посадка восьми перекупок, автобус перетворюється на гамірний базар у Стамбулі в годину пік. Тим часом, як кілька пасажирів, не зайнятих у сфері торгівлі, перелякано ховаються по кутках -- аби не дістати чиєюсь зі сумок по голові або по плечах.
Коли перекупки запаковують торби хто куди, водій іде збирати плату за проїзд. Окрім грошей за квиток, водій бере у перекупок ще й додаткові кошти, які, начебто, мали б гарантувати безпечний перетин кордону їхнього не зовсім легальному багажу.
Перед кордоном "Перемишль-Львів" стояв півтори години. Попри те, що перезмінка вже давно скінчилась, а автобусів, окрім нашого, не було, польські прикордонники чомусь не працювали. Натомість прибутки перевізника стрімко зростали. Кожні 15 хвилин до автобуса стукала чергова жіночка з великими клунками. Всі запевняли, що м'яса зі собою не везуть, хоча що більше жіночок і сумок збирали в салоні, то міцнішав у повітрі запах ковбаси...
Неприємності перекупок спіткали з українського боку кордону. Адже митники висловили бажання зазирнути у багаж. " А як же гроші, що ми вам дали?" -- запитали обурені перекупки у водія, на що той відповів: " Я гарантій не давав. Дав митникам гроші. Вони сказали, що мало. Що я тут можу зробити? Один раз досить, іншим разом -- мало. Показуйте тепер багаж, а ті, що з російськими паспортами -- заповнюйте митні декларації".
Однак, жодних декларацій перекупки оформляти не хотіли. Водій, після чергового походу до працівників митниці назвав ціну -- сто доларів. Мовляв, для відділу контрабанди. Цю суму зібрали доволі швидко. Та коли водій заявив, що потрібно ще сто для митників -- розпочались кількагодинні торги:
-- Та що ж це робиться? Раньше як водієві давали, то все було добре. А тепер? Як то так, щоб брати гроші, а потім казати, шо він за нічо не відповідає? Ви взяли гроші! То де ж ваша відповідальність?
-- Я вам хотів допомогти, а мені ще й претензії виставляють? Чи то я винен, що вони захотіли більше? Чи мені того треба? Нечувано! Як можна! Я допомагаю, а вони ще... ні, це останній раз я до тої справи берусь... То вам не магазин, і чеків тут не дають, і цін нема. То вам не старі части, коли стільки давали. Нині дають більше -- бо за справедливість треба платити.. з десяток разів повторив ті самі фрази водій.
-- Дєвочкі, ану давайте бистро здаєм гроші, бо я не встигаю на поїзд до Луганська.
-- Я вже дала 200 гривен, а ви -- сто на двох. Ну, дайте ше. Я ж не сама тут сумки везу.
-- А я шо, а в мене сумки малі. А в тебе великі.
-- Ну дєвочки, ви ж просто сумки натрамбували, а я везу з вішаками. Ну шо в мене одної товар?
-- Так треба слідующий раз трамбувати теж.
-- А як же вішаки? Шо мені потім товар на патички вішать? Ну давайте ше хотя би сто гривень...
-- Ну та ви шо? Мені ше в Луганськ їхати, ви знаєте скілько в мене товар тепер буде стоїти? В мене то всього в тих сумках на двісті доларів, а я вже сто тут заплатила...
-- А мені ше на рускій границі давати....
Після кількагодинної дискусії, що до слова, на високих тонах тривала на українському кордоні, коло українських митників, та й не лише в салоні за зачиненими дверима, а іноді навіть надворі, де на її учасників звертали увагу водії та пасажири приватних автомобілів, зібрали 600 грн. На що водій завив:
-- Мені однаково, але як вони скажуть, шо мало, я більше до них не піду. Та мені все одно, скільки нести. Але ше би хоть п'ядесят гривень. Але мені однаково...
-- А де ті гроші, шо ми в Перемишлі вам дали? От ви їх віддайте, якраз буде достатньо! -- знову звернули своє обурення на водія контрабандистки.
-- Та я його ж вже давно віддав! -- вигукнув водій, - солдату!"
-- Де ж це видано, щоб і солдатам давали? - обурилися знову пані.
-- Та ви що! Ясно що і солдату треба! Та солдат таке може зробити, що ви в житті тої границі не переїдете!"
Автобус "Перемишль-Львів" таки перетнув кордон. Митні декларації не заповнював, а таємничі сумки з контрабандою - не відкривав...
"Ото водій скотина -- гроші собі в кишеню поклав", -- шепотіли в автобусі одні. "Не дадуть чесному чоловіку заробити", -- нарікали інші. Зрештою, в нашій країні кожен заробляє, як може. Шкода, що той, хто перетинає український кордон уперше, назавше запам'ятає нашу батьківщину саме такою.
Наталка ГОРБАНЬ
