Посткарнавальний Кох

Для львів’ян, які з виставки Юрка Коха “Цинамонові крамниці” в галереї “Львіварт” розпочнуть своє ознайомлення з творчістю цього знакового для Львова митця, він привідкриє тільки одну з граней свого мистецького світу. А коли, зацікавлені, завітають на одну з наступних виставок з його участю, то матимуть змогу пізнавати іншого Коха — художника, що зумів у межах традиційного живопису, не вдаючись до модних “концептуальних” штукарств, витворити свій стиль і створити свій світ. А те, що Львів “Цинамонових крамниць” молодим львів’янам, разом з якими я мала нагоду подивитися на картини художника новим поглядом, припав до вподоби, переконалася особисто.

Однак більшість із 19 робіт таки справді експоновано вперше. І тільки кілька ранніх творів, серед яких — віднайдена кілька тижнів тому студентська робота, виявилися суголосними атмосфері “Цинамонових крамниць”, де “головними персонажами полотен є міські кав’ярні, галереї, крамниці, до світла яких завжди стреміли всі покоління львів’ян і ...”гостей нашого міста”. Львів художника Коха — не тільки по-особливому закцентовані нюанси бруківки й автентичних стін, а й колоритні персонажі (різних епох та національностей), що наповнюють вулички міста: антиквари (і “Ранок антиквара”, і “Сієста антиквара”), художники (“Автопортрет з пивом,

Кауфманом і музою”), майстри, музиканти, батяри, дівчата...

Якщо зіставити ранні й нові роботи Коха, представлені в межах виставки, то впадає в око, що зникла колишня карнавальність. Митець у розмові з “Ратушею” це підтвердив: “Я не хочу сповідувати зараз ту карнавальність, щоб вона не була неприродною. Тоді це було природно. Тоді ми в доброму сенсі напивалися, ішли містом, проклинали радянську владу, уникали міліції. Це був специфічний спосіб протесту, карнавалізація боротьби. Зараз у мене трохи інші настанови, внутрішні програми. Хочу більше зробити. Не маю часу ходити по вулиці на ходулях і розмахувати вогнями. Я це роблю в інший спосіб. Внутрішньо карнавальність збереглася, але це не означає, що все, що в мені відбувається на тонкому рівні, я мушу втілювати матеріально. Якби люди всі свої бажання матеріалізували, то уявляєте, який би почався балаган. Мало що кому захочеться...”.

Мистецтвознавець Роман Яців на відкритті шостої персональної виставки Юрка Коха у Львові (а загалом художник — учасник 190 графічних та малярських виставок у 30 країнах світу), напівіронічно-напівсерйозно сказав: “Кох — явище маловивчене. Він давно шмагає й провокує кволе середовище. Таке враження, що з цією іронією він народився”.

Актуальною в контексті “Цинамонових крамниць” є розміщена в анотації до експозиції характеристика творчості Юрка Коха від філософа Олени Мазуркевич, яку вона дала ще минулого тисячоліття: “ ..можна підшукати більш-менш вдалу поетичну метафору на зразок “марш голих цеглин” чи “стриптиз іржавої дахівки”. Можна ризикнути перелічити пари жіночих ніг, або жарівки у нічних віконцях. І ще багато такого до болю знайомого і такого недосяжного водночас. Єдине, що ніколи не піддається репарації — мелодика кохівських картин, одвічно невловиме медитативне світовідчуття художника...”.

Щодо образу “Цинамонових крамниць” (художник каже, що марно шукати в ньому запозичення з назви оповідання Бруно Шульца), то він у Коха асоціюється “з Галичиною, з нашими маленькими містечками. З камерністю душі. Я органічно почуваюся що в Нью-Йорку, що у Львові. Але стан душі, кількість енергії, яка виходить з людини і повертається, у нашому просторі мені органічна. Щодо нинішнього Львова, то шукаю щось нове в цьому місті. Мене цікавить, що з ним буде, які будуть люди. Чи вони оцінять те, що було, чи передадуть у спадок”.

Наталя ДУДКО