Ці звірства більшовиків замовчували впродовж десятків років, та й сьогодні геройство українських дітей не оцінено. Ще в 1994 році Верховна Рада не підтримала ініціативи Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих надати малолітнім політв'язням окремий статус. Лише Львівська обласна рада прийняла ухвалу від 10 березня 2009 року, відповідно до якої цих дітей з 1 січня 2010 року долучають до категорії політв'язнів. Щодо державного рівня, то після звернення голови Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих Євгена Пронюка до Віктора Ющенка, Президент пообіцяв розробити окремий законопроект.
Зауважимо, що свого часу соціаліст Олександр Мороз просунув закон про так званих "Дітей війни". Тож ці люди, які ніколи не воювали, отримали багато пільг. А от справжні українські герої нічого не отримали від держави, за яку боролись.
Недаремно Всеукраїнський збір малолітніх політв'язнів уже вдруге пройшов саме у Львові. Нині в Україні мешкає 14 тис. 500 малолітніх політв'язнів, а найбільше - 3 тис. 200 осіб - на Львівщині. Після першого збору в листопаді минулого року головний ініціатор заходу голова Львівського обласного товариства політв'язнів і репресованих Петро Франко видав книжку "Нескорене юнацтво". У виданні в енциклопедичному стилі викладено життєписи понад 3 тис. малолітніх політв'язнів. Цьогоріч п. Франко закликав усіх учасників збору, а їх було понад 250, написати і привезти свої спогади. Організатор сподівається видати окрему книгу з цими матеріалами.
Проблема дітей, які постраждали від більшовицького терору, не є їхньою особистою справою. Це проблема нашої держави, нашої національної пам'яті і нашого майбутнього. Євген Пронюк зазначив: "Наш народ найбільше має жертв від комунізму. Тому наш збір спрямований на звільнення від цієї ідеології. Наша робота - фіксація імен, прізвищ, місць народжень малолітніх політичних в'язнів. Насамперед тих, хто вже відійшов. Потрібно викрити чорну сутність комуністичної навали. Понад 5 млн дітей загинули під час Голодомору. Нам дуже важливо популяризувати свою роботу, щоб Україна і світ про все це знали".
Комунізм - найбільший ворог людства, про це говорив і голова Одеського обласного товариства політв'язнів і репресованих Павло Отченашенко: "Ми повинні пам'ятати, звідки цей диявол взявся. Кажуть, що це Сталін. Ні, це не Сталін, це ідеологія. В Китаї, Північній Кореї, Камбоджі, Румунії, всюди, де були комуністи, вони вбивали і дорослих, і дітей."
Але Україна - унікальна держава, і ми маємо унікальну сторінку історії. "Нічого схожого в світовій історії не було. В повоєнний час у трьох областях, Львівській, Волинській і Тернопільській, діяли понад 50 юнацьких організацій. Це був масовий рух паралельно з дорослим. Це був всенародний рух", - розповів директор Інституту історичної пам'яті, професор історичних наук Володимир Парубій. Водночас він звернув увагу на особливість боротьби дітей: "Діти - найтонший індикатор морально-ідейного стану суспільства. Тож бачимо, що родова пам'ять українців є найсильнішою, адже діти боролися добровільно, за покликом серця. Така нація вічна".
Чому ці діти були небезпечні для більшовицького режиму? Будь-який українець, хто хотів бачити свою державу вільною, автоматично ставав ворогом для комуністів. "Ідея української нації - ідея, за котру на смерть ішли всі покоління українців. Ви - честь, гідність і совість нації", - звернувся до учасників збору керівник Львівського обласного відділення Центру Національного Відродження ім. Степана Бандери Юрій Антоняк.
Пам'ятати важкі часи потрібно для того, що не допустити повторення терору. Але сьогодні є ще дуже багато прихованих злочинів більшовиків. Так, голова Львівської обласної організації "Меморіал" ім. Василя Стуса Євген Гринів розповів про події майже не вивченого Голодомору 1946 - 1947 років. Організація знайшла біля залізничної станції "Підзамче" могилу, в якій поховано 600 осіб, із них - 92 дитини. Після експертизи з'ясувалося, що 11 дітей більшовики вже дострілювали в ямі. В документах Кагановича цинічно зазначено, що загалом на станції "Підзамче" "утилізовано" понад 3 тис. людей.
Сучасне українське суспільство не може закривати очі на минуле, тим паче, що через багаторічну історичну брехню молодь сьогодні погано знає свою справжню історію. Як зазначила багатолітній політв'язень Марія Дужа: "Ми повинні виховувати своїх дітей. Школа дає знання, а батьки - виховання".
Зауважимо, що школа повинна давати правдиві знання про своїх героїв. А сьогодні в школах дітям дуже мало розповідають про борців за незалежність. Хіба що самі старенькі вояки і репресовані влаштовують зустрічі із школярами. А що ми робитимемо, коли не залишиться жодного живого свідка тих подій?.. Не маємо права забути. Та дивує ставлення громадськості і особливо ЗМІ до заходів на кшталт збору малолітніх політв'язнів. Журналісти проігнорували зустріч репресованих. Старенькі дідусі і бабусі зібрались в колі, де кожен знає один одного, і обмінялись своїм болем. Чому не було трансляції цього заходу на Українських телевізійних каналах? Невже збори політичних партій більше заслуговують на місце в телеефірі?.. Кожен українець має запитати себе: чи знаємо ми своїх героїв? І кожен повинен знати.
Оксана ВОЙЧЕНКО, Роман ШАРІЙ. Фото Юрія ТКАЧЕНКА
