- У розрекламованому проекті транскордонних коридорів, як відомо, йшлося про те, що на певних ділянках кордону прикордонники зніматимуть дроти, щоб дичина вільно проходила. Все б добре, але, вибачте, якщо подивитися правді в очі, то цих дротів уже давно немає (мабуть, цей захід записано в проект, так би мовити, для галочки, щоб виправдати, вкладені посольством Нідерландів кошти в благородну ідею). Натомість те, що в так званій прикордонній зоні є потужний браконьєрський бар'єр - факт незаперечний!
Твердження про те, що для тварин збудують спеціальні переходи через річки та автотраси, просто смішне. За які гроші? І скільки часу для цього потрібно? Бодай один такий перехід через автотрасу в Україні збудовано?
Не витримує критики й пункт про те, що природоохоронні служби посилять боротьбу з браконьєрством, будуватимуть і забезпечуватимуть діяльність численних підгодівельних майданчиків на шляху так званих міграцій тварин. Навряд чи держава знайде такі великі кошти, аби найняти додаткову кількість екоінспекторів і забезпечити діяльність годівниць для тварин.
Сумнівним також є сподівання, що після того, як ці екокоридори намалювали на карті, звір їх прочитає і попре в Україну. Науковці стверджують, що в Євразії є лише кілька видів мігруючих на великі відстані тварин: північний олень, лось і, частково, сибірська косуля. Їхні сезонні міграції спричинені, здебільшого, кормовими потребами та інстинктом розмноження. Відповідно, мало віри у те, що зубри, ведмеді та рисі, які, як відомо, ведуть осілий спосіб життя й охороняють свою територію, масово ринуть до нас.
Свою екологічну безграмотність поважні вітчизняні екологи виявили ще й у тому, що вони планують цілком заборонити культурне, фахове полювання в зоні екокоридорів, не розуміючи, що нема більшого захисника природи, аніж законослухняний мисливець, який ніколи не дозволить собі підняти зброю на червонокнижного ведмедя чи зубра. Як на мене, нема більш зацікавленої у збільшенні дичини в наших лісах людини, аніж правдивий мисливець. Пояснення дуже просте: не буде дичини, не буде й мисливця. Сучасний мисливець йде на лови, повірте, не за м'ясом, а для того, щоб набратися вражень і відпочити від сірої буденності життя. Для мисливця найбільше щастя не в тому, щоб убити, а в тому, щоб дозволити жити далі. При цьому чиновники від екології поблажливо ставляться до лісорубів і під час втілення проекту екокоридорів їм лише обмежать діяльність. Хотілося б знати, яким чином? Який зубр чи рись поткнеться у цей гуркіт машин, бензопил і падаючих дерев? Натомість поодинокий постріл мисливця, бачите, дуже дратує екологів. Про те, що в усіх рекомендаціях фахівців із інтродукції зубра наполягають на тому, що опіку над цим звіром треба передати мисливським господарствам, вони й чути не хочуть. Натомість саме в ловецькому господарстві працюють люди, які можуть реально захистити звіра від браконьєрської кулі, підгодувати й припильнувати того ж зубра, оскільки основна робота єгеря - щоденне спостереження в угіддях. До речі, світовий досвід свідчить, що там, де цілком заборонили культурне полювання, дичина не лише не відновилася, а ще й деградувала.
Марія САВИЧ
