Мистецтвознавець Роман Яців, автор монографії "Львівська графіка 1945-1990 років", запропонував "Ратуші" такий імпровізований перелік імен, які, на його думку, репрезентують львівську графіку: Олена Кульчицька, Леопольд Левицький, Павло Ковжун, Ярослава Музика, Микола Бутович, Роберт Лісовський, Едвард Козак, Святослав Гординський, Софія Караффа-Корбут, Олекса Сміх-Шатківський, Іван Остафійчук, Євген Лисик, Олександр Аксінін, Юрій Чаришніков, Мирон Яців, Микола Опанащук, Дмитро Парута, Богдан Сорока, Роман Романишин, Олег Денисенко, Олег Дергачов, Ігор Біликівський, Олег Дроботюк, Валерій Дем'янишин, Зеновій Кецало, Богдан Пікулицький...
Докладніше про феномен львівської графіки - у розмові з Романом Яцівим.
- Коли говорять про львівську графіку, вживають означення "бренд". Наскільки графіка, яку творять нині, відповідає такому означенню?
- За останні два десятиліття ситуація відчутно змінилася. Доти була певна парадигма розвитку графічного мистецтва, яку визначила радянська ідеологія. Вона обмежувала можливості в пошуках актуальних ідей мистецтва, і найбільш цікаві явища розвивалися як антитеза до соцреалізму, поборювання нав'язаних моделей. Художники, які асоціювали себе з вільним простором шукань у мистецтві, шукали певного концептуального зв'язку з лінією модернізму, тобто з абстракціонізмом, кубізмом, футуризмом тощо. Оскільки у львівській традиції такі явища найбільше були зосереджені у 20-30-х роках, відповідно, було певне цитування, аналіз того доробку, який залишили художники, на той час заборонені (Святослав Гординський, Павло Ковжун та інші). Однак такі важкі часи ще більше стимулювали розвиток львівської графіки.
Наприкінці 80-х відчутно змінилася ситуація, стали доступними певні явища, імена - можна говорити про модернізм, сюрреалізм, про Ніцше, Шопенгауера, Фройда, змінилися деякі критерії в оцінці того, що добре в мистецтві, що було прогресивне, а що намулене, абсолютно ідеологічне. Відповідно, розширився діапазон ідей у мистецтві і зникла певна одновекторність розвитку графічного мистецтва, умовно кажучи. Тобто диференціюються авторські концепції, їх стає значно більше, удоступнюються най-більш несподівані явища мистецтва, які не пов'язані з традицією львівської чи української графіки.
Нині ми перебуваємо в часі двоїстому. З одного боку, тепер уже ніби вивчено всі можливі ресурси, доступні і недоступні, які позначають певну конфігурацію графіки як виду образотворчого мистецтва, у світовому контексті. І все, що найсильніше було у світі, і в українському мистецтві. А з іншого боку, є перегляд установок, що таке мала б бути українська графіка або національне мистецтво загалом. І художники не хочуть опинятися в такому стані, що вони представляють суто національний вектор розвитку мистецтва або суто львівську школу мистецтва. Бо світ живе набагато ширшими ідеями мистецтва. Тому дуже багато сучасних львівських авторів, може, не так свідомо, як підсвідомо, до певної міри негують львівську специфіку графіки, якщо брати до уваги історичний контекст. Вони просто шукають себе, реалізуються, підкреслюють свою ідентичність, самодостатність. Взоруються на деякі ідеї, які актуальні для міжнародних виставок графіки, бо таких міжнародних бієнале, трієнале у світі досить багато, і львів'яни отримують дуже престижні відзнаки на таких виставках. До певної міри їхнє формальне мислення стало більш загальносучасним, вони не дуже дбають про те, аби вписуватися в контекст розвитку графіки Львова. Дозволяють собі бути самодостатніми, оригінальними, мислити категоріями сучасного мистецтва. Якщо їм вдається долучати національний чи етнічний чинник, вони його долучають - якщо їхня внутрішня сутність до того веде. Тобто зараз диференціація ідей у графіці Львова набагато ширша. Але в науці є таке поняття, як дистанція часу, щоб можна було відстежити явище. Ми не можемо тепер спрогнозувати, наскільки зараз відступили від брендових характеристик графіки Львова. Тому що все одно дуже багато показників розвивається. Але молодь мислить зовсім інакше. Є речі, які можемо відстежувати у класичному векторі розвитку львівської графіки, якщо брати до уваги фундаментальні явища. А можна говорити і про привнесення багатьох суттєвих проекцій, те, чим є сучасна графіка. І на мою думку, це великий позитив. Ми повинні мати відкритий діалог зі світом щодо естетичних ідей. І це абсолютно нормальна процедура, я вітаю таку різноманітність в авторських почерках, у концепціях. Виставка "Львівська графіка" в окремих фрагментах подає широкий діапазон ідей, якими жило мистецтво графіки у Львові, якими живе і як далі розвиватиметься.
- Наскільки графіка нині цікавить молодих львівських митців, зокрема студентів?
- Цікавить, але, може, не так у класичному розумінні графіки як виду образотворчого мистецтва, а в частині певних засобів, які залучають до розробки актуальних ідей мистецтва. Скажімо, менше поваги до рукотворної графіки, до авторського естампу, рисунку. Трохи менше уваги до виснажливого процесу пошуку сильної, цікавої, оригінальної ідеї в класичних техніках дереворитів, офортів, ліноритів тощо чи в класичному рисунку філософічного характеру. Натомість є тяжіння до новаційних технологій, зокрема до комп'ютерних, які дають змогу зняти межу між графікою та іншими видами мистецтва або подати її в певному синтезі, або використовувати для інсталяцій, концептуальних розробок. Звісно, не надто сприятлива тепер матеріально-технічна база для розвитку окремих галузей графіки. Страшна втрата XX століття, яка сталася буквально в нас на очах, - втрата літографської майстерні, яка майже впродовж 200 років робила Львів великим центром літографії, як однієї з технік графічного мистецтва. Літографія давала прекрасний простір для експериментування, для пошуків своєї індивідуальності. Після Другої світової війни залишилося приблизно 10 - 20 старих офортних станків, з якими працювали зокрема Олена Кульчицька, Леопольд Левицький, і відтоді їхня кількість не надто збільшилося. Крім того, у Львові проблема з майстернями дуже відчутна. І молодь, на жаль, не може розвивати цю справу успішно. Хоча потенції є. Я викладаю на графічному дизайні фаховий предмет і відчуваю, що бажання в молоді є, бажання пізнати ці речі, але є труднощі матеріально-технічного характеру.
Наталя ДУДКО
