До зустрічі з Явдохою Дзвінчук я й подумки не міг уявити, що метафоричні образи "поріг епох", "поріг століть" мають конкретні часово-просторові виміри: минуле - сучасне - майбутнє. І переступити ці межі дано не кожному. З іншого боку, перейти із одного століття в інше так само легко, як із коридору в кімнату. Але для цього треба дожити такого віку, як моя співрозмовниця. А їй - 98!
Явдоха Дзвінчук пережила дві імперії: Австро-Угорську та СРСР. Перед її очима прокотилися дві світові війни. І взагалі, на долю цієї жінки випало стільки жорстоких випробувань, що їх би вистачило на кількадесят чоловік.
Тихе осіннє сонце
Увійшовши у малесеньку хатину, я побачив свою героїню. У той день вона трохи нездужала - на порозі соточки сил, звичайно, обмаль і їх треба берегти.
- Слава Ісусу Христу! Як дужі? - Традиційним гуцульським вітанням розпочинаю розмову із Явдохою Дзвінчук. - А Ви ще плетете кошелі?
- Плету, а сьогодні почуваюся зле. Та й неділя, - відповідає майстриня. - Плести кошелі я почала приблизно у тридцять років. До цього вишивала, плела із вовни капчури (плетені шкарпетки).
Цікавлюся в Явдохи про техніку плетіння. Вона каже, що плетіння розпочинається із заготовки матеріалу - ліщини, яку заготовляють у будь-яку пору року. Після зрубу її кладуть у холодне місце, оберігаючи від прямого сонячного проміння, бо як пересохне, то швидко ламається. Далі із ліски вистругують вузенькі світлі патички-стрічечки, акуратно зачищаючи їх ножем. Тоді вони стають гладесенькими на дотик, ніби відполірованими. Щоб зберегти світлий колір, ліщинові стрічки вимочують у соровиці (солена вода - аналог солі). Готові кошелі не всихаються, бо їх туго переплітають і підсушують на печі. Пані Явдоха каже, що за день вона виплітає один кошіль. Зрідка буває й так, що його треба розплітати й починати роботу спочатку. Ціна виробу залежить від його розміру. А розміри бувають різноманітні: від мініатюрних для збору ягід до гігантів для сіна, листу, городини і навіть дров.
"Життя було солене-пресолене"
У сім'ї Дзвінчуків було шестеро дітей. Коли ж померла мама, дев'ятирічна Явдоха змушена була доглядати за молодшими братами і сестрами. Під час війни доводилося їсти навіть бур'яни. Словом, каже Явдоха: "Життя було солене-пресолене".
"Як я дожила до такого поважного віку? Секретів тут нема ніяких, - відповідає майстриня, - просто я ніколи не пила горілки, бо вона випалює кров. Дуже любила їсти пресований цукор (рафінат). Зараз уже не маю здоров'я - пора відходити на той світ". Майстрині прикро, що місцеві не бажають плести кошелі, соромляться такої роботи. Зате слава про Явдоху Дзвінчук покотилася по землі. Кажуть, на її обійстя приїжджають туристи звідусіль. То, можливо, все-таки знайдуться ентузіасти, готові продовжити зникаюче ремесло?
Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБ'ЯК, фото автора
