Або, іншими словами, власне гра. Яка таки справді є найкрасномовнішою рекомендацією, проте часом у матчах такого рівня десь ховається за напругу, емоції та мандраж. Боязнь зробити фатальну помилку за крок до титулу, залишитися в підсумку лише гідним, позначається навіть на законодавцях моди. Вони також люди. Тому їх можна зрозуміти.
Можливо, на малюнку гри, точніше, на діях англійської команди позначився швидкий м’яч. До того, як відзначився Ето’О, соло виконував саме "Манчестер". Експериментальна оборона "Барселони", здавалося, працюватиме не лише зі значними навантаженнями, а й зі збоями, настільки впевнено й агресивно виглядав чемпіон Англії на передньому краї. "Барселона" ж у перші хвилини справді була схожа хоча й на красиву, та все ж радше примхливу жінку. Однак так сталося, що ця "балувана" команда, яка звикла до простору й гри на чистих м’ячах, зуміла впоратися із стартовим натиском візуально міцнішого колеги.
Каталонці встояли на ногах. А потім наглядно продемонстрували, за рахунок чого саме їх називають вишуканими романтиками. Попри зовнішню (та і внутрішню також) непробивність манчестерської оборони, захисники "червоних дияволів" індивідуально все ж таки поступаються гравцям каталонської атаки. Ето’О це довів на старті першого тайму. Мессі це підтвердив у середині тайму другого.
Проте навіть не це показово. Звичайно, пропущений м’яч, та ще й у дебюті зустрічі, до того ж – не зовсім обов’язковий – міг хоча б на певний час вибити із колії будь-кого. Навіть Маркса з Енгельсом. "Манчестер" не став винятком. Але з цього приводу мову вести потрібно не стільки про манкуніанців, скільки про барселонців. Примхлива, хоча й красива жінка за якихось кілька хвилин із Венери перевтілилися в Ніку. І тут вже про так звані "чисті м’ячі" не варто навіть заїкатися. Усе, чого досягла "Барселона" – маю на увазі передовсім контроль за м’ячем, за серединою поля, та й за ситуацією на полі загалом – вона здобула "завдяки", а не "наперекір". Завдяки двом серцям практично у кожного її гравця, завдяки неабиякій рухливості, пресингу. Відчувалося, що на цей матч каталонці поставили все. І навіть більше. Не те, щоб манчестерці на нього не ставили. Просто їхніх аргументів так і не вдалося як слід розгледіти. Команда Гвардіоли видала дуже якісний, кваліфікований матч. Дії каталонців навряд чи підпадають під розряд феєричних, проте і ефективними, і ефектними були саме вони.
Не знаю, чи варто у цьому випадку розповідати про те, що молодий і амбітний Гвардіола переграв досвідченого і не менш амбітного Фергюсона. Відверто кажучи, якихось хитромудрих рішень чи кроків у виконанні дона Хосепа особисто я не побачив. Стартовий склад його команди можна було спрогнозувати днів за три до початку зустрічі, як і дії його підопічних. Однак не віддати належне тренеру-початківцю в плані вміння налаштувати на матч, конкретно – на гру по ситуації – також не можна. Футболісти із Каталонії, попри свою знакову майстерність, виявилися до того ж навдивовижу раціональними, чіпкими. Вони немов той бультер’єр вчепилися зубами в суперника, який раптово дав слабину. Розуміючи, що їхня доля – в їхніх же зубах: ослабиш лещата – й пиши пропало. Головним (можливо, не єдиним, одначе перевіреним) способом утримати ситуацію на полі на свою користь, як мені видається, каталонці скористалися сповна. Вони мали, і, що не менш важливо, могли продовжувати грати в такому ж напрямі, в такому ж темпі. Не дати суперникові м’яча, позбавити його можливості маневрувати, а самому контролювати цей м’яч і цю ситуацію. Таке під силу – не буду говорити, що великим, але в будь-якому разі – оптимально підготовленим функціонально. Склалося враження, що "Барселона" могла на високому рівні відбігати й ще пару таймів. У той час як "Манчестер", граючи фактично без м’яча, був спустошеним, розчарованим і моментами навіть розчавленим. Потуг одного Роналду виявилося замало, щоб змінити ситуацію. Партнери не змогли підтримати португальського півзахисника. Причому не тільки тому, що поступалися йому у швидкості, а в першу чергу через те, що програвали своїм опонентам у рухливості. Досвіду Гіггза та Скоулза у цьому випадку виявилося замало. Треба було щось інше. Але іншого не було. Точніше, ефективні й ефектні бультер’єри із Каталонії загризали те "інше" у зародку. Якщо вже мініатюрний Мессі забиває м’яч головою практично без найменшого супротиву, із володінь кремезних і довготелесих Фердинанда і Відича, таки справді можна стверджувати, що одні були натхненними й переконливими, а інші на цьому тлі просто розтворилися.
Ось так, взагалі-то не по-королівськи, король помер, звільнивши трон королю новому. Відстояти корону, себто виграти Лігу чемпіонів двічі поспіль, не вдалося навіть "Манчестеру". Він був гідним і рівним, але залишиться лише фіналістом. Можливо, цей фінал стане лебединою піснею для Гіггза, Скоулза та ван дер Сара. Можливо, чемпіон Англії вже в найближчому майбутньому змінить своє звичне обличчя. Але нині всі епітети маємо адресувати новим героям. "Барселоні". Вона того варта. Усе інше – від лукавого. Проза.
А взагалі - красивий вінець красивого сезону.
І як гарно, що на цьому святі футболу ми також не зайві.
Олександр Солнцев, tsn.ua
